Приведу клиентов

Занимаюсь сео.

На данный момент ищу пару хороших ниш, для сотрудничества!

Сотрудничество заключается в том, я создаю сайт, развиваю его, продвигаю, а вы мне % от продаж. 

Беру не меньше 25%. Идеально подходит для предоставления услуг.

От Вас будет необходимо писать статьи по вашей нише не менее 20 в месяц от 3000 знаков. (расчет по статья - 1 хорошая статья может принести в месяц 1 клиента, 10 статей - 10 клиентов в месяц, 100 статей - 100 клиентов), потому вы заинтересованы в том, что бы было много статей.

Готов сотрудничать с бухгалтерами, юристами или ваше предложение.

синастрия

Мы в мире не одни. Нас окружают другие люди – близкие и не очень, любимые, коллеги, начальство, партнеры, конкуренты... Нам приходится строить отношения также с большими коллективами, организациями, а порой и создавать собственные деловые структуры. При этом происходит взаимодействие многих сил, обусловленное взаимным положением планет и других показателей в гороскопах сторон. Будет ли людям вместе комфортно и радостно, или безрадостно и больно, или сложно, но вместе с тем необычайно интересно, а также – где, как и в какое время проявятся те или другие исходные свойства, – со всем этим имеет дело синастрия – астрологический анализ взаимодействия сторон заданной ситуации.

Обычно говорят, что синастрия – это гороскоп совместимости. Но если быть точными, то она представляет собой совмещение данных двух (или более) астрологических карт на одном рисунке с наложением всех энергий, не только тех, которые непосредственно относятся к ситуации. И дальше предстоит понять, что может родиться в результате такого соединения и при каких условиях: это своеобразная химия, а лучше сказать – алхимия душ. В принципе, метод синастрии позволяет исследовать не только личные отношения, но любые, когда требуется понять потенциал и стиль взаимодействий, чтобы спрогнозировать исход - деловые, социальные, политические. Но в практике чаще встречаются все же интересы двух людей: любовь, брак или, совместный бизнес. Астролог оценивает здесь «разность потенциалов» – что оттолкнется, а что притянется, и к чему в определенный момент приведет.

Взаимоотношения с другими людьми – один из важнейших аспектов нашего развития. Их можно разделить на кратковременные и длительные. Первые действуют подобно вспышке молнии – в определенные моменты в нашей жизни появляются люди, принося с собой эмоции, информацию или необходимость действовать. Они внезапно и ярко высвечивают скрытое в темноте, а затем исчезают – надолго или навсегда. Такие отношения инициируют всплеск переживаний и могут в кратчайший срок изменить наше сознание, ценности и цели. Здесь ключевую роль играет не синастрия, а время – встреченный человек будет только носителем созревшей ситуации, хотя синастрия присутствует тоже. Долговременные отношения подобны постоянным картинам пейзажа. Мы живем рядом с такими людьми, постепенно меняясь под их влиянием, которое может развивать и облагораживать, а может деформировать душу. И это влияние не обязательно осознается обеими сторонами. Здесь ключевым фактором является именно синастрия со всеми ее тонкостями.

В синастрии рассматриваются : несколько блоков: 1 -  сексуальный блок, 2 – психологическое взаимодействие между партнерами, 3- печати счастья или несчастья между партнерами, и 4 - конфликтность. Если известно точное время идут дополнения: рассматриваются формулы причинения физического вреда, осознанного или нет, есть или нет; также рассматривается: есть удовлетворение от партнерских отношений или нет, финансовое взаимодействие между партнерами.

Сексуальный блок достаточно важен в рассмотрении партнерских отношений и если у партнеров нет связей, если они разные по характеру и темпераменту, если одному мало другому много или они просто иные и между ними нет взаимодействий то конечно это сложно, в данном случае можно сразу увидеть есть ли совместимость в данном блоке и если отношения строятся для построения семьи, для рождения детей то это важно. Но иногда бывает так, что сексуальная совместимость не ставится во главу угла – ее заменяют или компенсируют иные факторы по типу психологической совместимости а также печатей счастья.

Психологическая совместимость – очень важна. Если в отношениях есть 3 и больше связей в психологическом блоке синастрии, то можно сказать что партнеры могут быть очень хорошими друзьями и понимать друг друга. Если 2 связи – понимание остается но с оттенком налета социальности: по типу – да, я понимаю и люблю но у меня своя жизнь в которой ты занимаешь огромное место. Если связей по психологии мало – то жизнь идет по принципу – ты это ты, а я это я.

Печати счастья и несчастья. Что это такое?

Печати счастья несут радость, оптимизм, исцеляющее воздействие. Причем по внешней или внутренней (или иногда в целом) стороне человека. Человек при наличии печати счастья от партнера просто чувствует себя счастливым. У него идет рост, развитие. (Ну или удобство или выгоду, поддержку). Он чувствует настоящую помощь со стороны другого. Или просто созвучие идеалов, единство. Без печатей счастья союз является и ощущается обычным союзом. С наличием печатей счастья он ощущается счастливым.

Печати несчастья, напротив, могут давать угнетающее воздействие подавление индивидуальность или психики другого человека, может давить, поучать и действовать плохо и сложно в целом. Но не всегда, иногда, (довольно редко) если человек находится на более высокой ступени эволюционного развития, он даже при такой позиции может много давать, но восприниматься это будет зачастую болезненно. Печати несчастья, иногда, тяжелые уроки по которым мы платим по счетам прошлых нарушений закона кармы. Но если говорить в целом, для массы народа – печати несчастья давят, и сильно. Часто такие аспекты бывают в картах начальник - подчиненный когда начальник давит на подчиненного, пользуется им, заставляет его много работать с присвоением большей части заработанного для себя.

Ну и коснемся конфликтности – конфликтность это не только конфликтность в прямом выражении этого слова – скорее это разность. Разнонаправленность. Один человек может быть конфликтным, второй нет. Но если между ними большая конфликтность с показаниями 3 и выше – то такой союз будет сложным с огромной вероятностью разрыва. Конфликтность это часто непонимания. Например, один делает и думает одно, но другой реагирует не так, иначе. Либо вспыхивает, осуждает, не понимает, не идет навстречу. В итоге со временем это усугубляется и после усиления представления идет постепенный разрыв. С конфликтностью 2 показания ситуация намного лучше но пары могут сходится – расходится или часто «воевать» и не понимать друг друга…

Что делать, если у меня крымская прописка, а живу я в другом городе, на материке

В связи с часто задаваемыми вопросами, решил дать общее пояснение от себя для лиц  с Крымской пропиской, которые проживают на материке.

Гражданство.

Вы на сегодняшний день являетесь гражданами Украины, и никаких заявлений и действий нет необходимости осуществлять для сохранения этого гражданства. Официально Украина признаёт территорию Крыма Украиной.

Гражданам Украины, которые не захотят получать гражданство и паспорт РФ (но оставаться проживать в Крыму или беспрепятственно проезжать), необходимо будет заявить об этом в месячный срок (до 21.04.2014г.) и оформить вид на жительство (Посвидку Русскую).

http://www.pravda.com.ua/news/2014/03/24/7020074/?attempt=1

Другой вопрос, если Вы сами хотите получить паспорт  гражданина Российской Федерации, в таком случае Вам необходимо ехать в Крым и получать его.

Получение иностранного паспорта может повлечь ряд проблем, но многие считают, что необходимо его получать, в случае если у Вас есть в Крыму недвижимость, т.к. её потом смогут попросту отобрать (национализировать) Россия. Лично Вы принимаете решение: получать рос.паспорт или не. Но если и решитесь получать, некоторые рекомендации:

- не сдавать действующий украинский (его потом не вернут, а утилизируют, согласно Российс4кого законодательства), - заявите, например, что его у Вас украли в поезде, когда Вы ехали в Крым;

- после получения Рос.паспорта въезд/выезд в/с Крыма осуществляйте только по одному паспорту (после введения паспортного контроля с фиксацией) иначе может быть ряд проблем таких как штрафы, аресты до выяснения личности… (2 паспорта – значит это разные люди).

Если и получили Рос.паспорт в отдел кадров ничего сообщать и подавать НЕ нужно. В противном случае Вы будете являться гражданином России (поскольку в Украине двойное гражданство запрещено), а для оформления гражданина России необходимо получать Посвидку (Украискую) (это дорого), работа иностранца без Посвидки очень наказуема. Поэтому если и получили такой паспорт – спрячьте подальше.

Прописка.

Если Вы захотели поменять Крымскую «прописку» (регистрацию) на ту где Вы фактически проживаете, Вам не обязательно ехать в Крым. Прописку можно поменять в территориальном отделении Миграционной службы Украины по фактическому адресу проживания

http://dmsu.gov.ua/pro-dms-ukrainy/struktura-dms-ukrainy/teritorialni-organi

Біофізика - це наука

Вступ

Біофізика - це наука, яка вивчає фізичні та фізико-хімічні закономірності життєвих явищ.

Сучасну біофізику можна розділити на теоретичну та прикладну.

Теоретична біофізика вивчає загальні закони, які керують фізико-хімічними перетвореннями в живих тканинах.

Прикладна біофізика вивчає практичне використання біофізичних закономірностей, які мають зв'язок із будовою ряду органів та систем організму.

Наприклад: Процес кровообігу має зв'язок з розділами фізики; гідродинаміка, яка вивчає течію рідини; коливання і хвилі - розповсюдження пружних коливань по судинам; механіка - механічна робота серця та таке інше.

Як і в загальній фізиці у біофізиці використовуються такі методи досліджень; спостереження та експеримент.

Більшість процесів у живих тканинах та організмі проходять у вигляді складних явищ, які потребують об’єднання цих методів.

Біофізика будується на точних одиницях кожного положення, експериментах, кількісних описів явищ, використанні сучасної апаратури та методів досліджень, моделюванні складних процесів, що відбуваються в організмі людини.

Біофізика складається із таких розділів:

Біологічна термодинаміка.

Квантова біофізика.

Біомеханіка та біоакустика.

Молекулярна фізика біологічних систем.

Біофізика мембранних процесів.

Основи медичної електроніки.

Оптичні методи досліджень біологічних систем.

Математична обробка медично-біологічних даних.

В практичній діяльності лікар постійно має діло з кількісними показниками - температура тіла хворого, артеріальний тиск крові, дозування ліків та таке інше. Тому необхідно знати, як одержані ці величини, яка їх точність, в яких одиницях вони представлені.

Важливе значення має і обробка результатів вимірів, вміння користуватись обчислювальною технікою.

Технічні пристрої, які використовуються в медицині, узагальнюються терміном медична техніка.

Значна частина медичної техніки відноситься до медичної апаратури, яка в свою чергу розділяється на медичні прилади та медичні апарати.

Медичним приладом вважають технічний пристрій для діагностичних або лікувальних вимірювань(кардіограф, термометр).

Медичним апаратом вважають технічний пристрій, який дає змогу створювати енергетичну дію терапевтичного, хірургічного або бактерицидного  напрямку (УВЧ -терапія, електрохірургія, штучна нирка та таке інше).

Медично-біологічні дослідження мають специфічні труднощі:

·        Медичний персонал недостатньо підготовлений, тому медичні прилади, які використовують у дослідженнях повинні виконувати прямі вимірювання.

·        Час вимірювань показників повинен бути мінімальним, а інформативність показників максимальна.

·        Дія медичних апаратів на організм має бути дозованою.

·        Дослідження проведені в лабораторних умовах не завжди відповідають за параметрами процесам в організмі людини.

·        Дослідження органів та живих тканин необхідно проводити тільки в динаміці, а не в статичному стані.

Ви нещодавно закінчили вивчення шкільного курсу механіки, розгля­даючи в основному технічні аспекти її різнобічних застосувань. Але як майбутнім фахівцям з біології та медицини вам не лише цікаво, а й по­трібно знати, як “працюють” закони механіки в живій природі та як і де вони використовуються для діагностики захворювань і лікування хворих.

1. Елементи біомеханіки

Швидкість і прискорення

З усіх відомих форм руху матерії найпростішим і найпоширенішим у природі є механічний рух — зміна положення тіла або його окремих частин відносно інших тіл.

Механічні рухи здійснюють кінцівки людини під час ходьби й бігу, виконання різних технологічних операцій і гімнастичних вправ. Від першого й до останньо­го подиху б’ється наше серце, рухається кров і лімфа в судинах. Складні механічні рухи здійсню­ють кишки при переміщенні їжі травним кана­лом. Внаслідок механічних рухів плеври й діаф­рагми змінюється об’єм легень і відбувається процес дихання. Постійно переміщуються іони та електрони з міжклітинного середовища всере­дину клітин і навпаки. Механічний рух є не­від’ємною складовою безлічі біологічних процесів, що відбуваються в живих організмах.

Лінія, яку описує матеріальна точка під час свого руху, називається траєкторією руху. Залежно від форми траєкторії розрізняють прямолінійні й кри­волінійні рухи.

Довжина траєкторії, яку описує ма­теріальна точка під час руху, називається шляхом. Шлях s — величина скалярна. Спрямований відрізок r, що з’єднує по­чаткове А й кінцеве В положення тіла на траєкторії, називають переміщенням (мал. 4, а). Переміщення — величина вектор­на. При криволінійному русі модуль вектора переміщення |r| і довжина шля­ху s неоднакові: пряма завжди коротша від кривої. Довжина шляху й модуль пе­реміщення збігаються лише під час пря­молінійного руху (мал. 4, б).

Незалежно від форми траєкторії механічні рухи можуть бути рівномірними й нерівномірними. Рух, при якому тіло за однакові проміжки часу здійснює одна­кові переміщення, називається рівномірним.

Величина, що вимірюється переміщенням, яке здійснює тіло за одиницю часу, називається швидкістю руху тіла:

                                                          (1.1)

Швидкість руху — величина векторна. Піц час прямолінійного руху напрям вектора швидкості v збігається з напрямом переміщення r (мал. 4, б). У випадку криволінійного руху швидкість тіла V спрямована по дотичній до траєкторії руху в даній її точці (див. мал. 4, а).                                                                       s

Якщо тіло рухається прямолінійно й рівномірно, то |r| = s, а тому v =  t , звідки

s = vt.         (1.2)

Припустимо, що при переміщенні тіла з точки А в точку В (див. мал. 4, а) його швидкість змінюється від v₀ до v. Отже, приріст швидкості ∆v = v - v₀. Визначимо приріст швидкості, що відбувається за одиницю часу;

                                                            

(1.3)

Величина, що вимірюється зміною швидкості, яка відбувається за одиницю часу, називається прискоренням.

Прискорення — векторна величина. Напрям прискорення збігається з напря­мом зміни швидкості Av, що відбувається за досить малий проміжок часу.

Одиницею прискорення в СІ є 1 м/с², а в системі СГС — 1 см/с².

Якщо тіло рухається прямолінійно з постійним прискоренням, то такий рух називають прямолінійним рівноприскореним рухом. Шлях, пройдений тілом при прямолінійному рівноприскореному русі, та його кінцеву швидкість визначають за формулами:                                                            (1.4)

                                                    (1.5)   

Співвідношення (1.4) і (1.5) називають рівняннями прямолінійного рівноприско- реного руху.

Опорно-руховий апарат людини

Дія сили на тіло, що має вісь обертання, залежить не лише від модуля цієї сили, а й від того, до якої точки тіла прикладена сила. Загальновідомо, що двері значно легше відчинити, узявшись за ручку, й досить важко, коли натис­куємо на двері біля їх петель. Дія сили на тіло, що має вісь обертання, залежить від того, як далеко проходить лінія дії сили від осі (центра) обертання.

Найкоротша відстань l від осі (центра) обертання до лінії дії сили називається плечем сили (мал.1). Величина, що дорівнює добутку сили F на її плече l, називається моментом сили:

M = F^.l.

З формули (1.30) видно, що в СІ одиницею моменту сили є 1 Нм — ньютонметр.

Будь-яке тверде тіло, що має вісь або точку обертання (точку опори), нази­вається важелем. Залежно від розміщення сил відносно осі обертання розрізня­ють важелі першого й другого роду. У важеля першого роду діючі на нього сили F₁ і F₂ прикладені по різні боки від точки опори (осі обертання) й мають однаковий напрям (мал. 13, а). У важеля другого роду діючі на нього сили прикладені по один бік від осі обертання й мають різний напрям (мал. 13, б). Як видно з мал. 13 а, момент сили F₂ обертає важіль за годинниковою стрілкою (його вважають додат­ним), а момент сили F₁ обертає важіль проти годинникової стрілки (його вважа­ють від’ємним).

Важіль перебуває в стані рівноваги, якщо алгебрична сума моментів сил, що діють на нього, дорівнює нулю'.

М₁+М₂+М₃+...+Mn= 0.                (1.31)

Опорно-руховий апарат людини, з погляду механіки, являє собою своє­рідну систему важелів. Він складається з кісток скелета, з’єднаних між собою зв’язками й суглобовими сумками. В опорно-руховому апараті людини нарахову­ють приблизно 200 різних важелів.

Ергометрія

Механічна робота, яку здатен зробити людина протягом дня,, залежить від багатьох факторів, тому важко вказати яку-небудь граничну величину. Це зауваження стосується і потужності. Так, при короткочасних зусиль людина може розвивати потужність порядку декількох кіловат. Якщо спортсмен масою 70 кг підстрибує з місця так, що його центр мас піднімається на 1 м по відношенню до нормальної стійці, а фаза відхилення триває 0,2 с, то він розвиває потужність близько 3,5 кВт.

При ходьбі людина здійснює роботу, так як при цьому енергія витрачається на періодичне невелике підняття тіла і на прискорення і уповільнення кінцівок, головним чином ніг.

Людина масою 75 кг При ходьбі зі швидкістю 5 км/год розвиває потужність близько 60 Вт. Із зростанням швидкості ця потужність швидко збільшується, досягаючи 200 Вт при швидкості 7 км/ч. При їзді на велосипеді положення центру мас людини змінюється набагато менше, ніж при ходьбі, а прискорення ніг теж менше. Тому потужність, що витрачається при їзді на велосипеді, значно менше: 30 Вт при швидкості 9 км/год, 120 Вт при 18 км/ч.

Робота звертається в нуль, якщо переміщення немає. Тому, коли вантаж знаходиться на опорі або підставці, або підвішений на нитці, сила тяжіння не здійснює роботи. Однак кожному з нас знайома втому м'язів руки і плеча, якщо нерухомо тримати на витягнутій руці гирю або гантель. Точно так само втомлюються м'язи спини і поперекової області, якщо сидячому помістити на спину вантаж. В обох випадках вантаж нерухомий і роботи немає. Втому ж свідчить про те, що м'язи здійснюють роботу. Таку роботу називають статичному роботою м'язів.

Статики (нерухомості) такою, як її розуміють в механіці, насправді немає. Відбуваються дуже дрібні і часті непомітні оку скорочення і розслаблення, і при цьому відбувається робота проти сил тяжіння. Таким чином, статична робота людини насправді є звичайною динамічною роботою. Для вимірювання роботи людини застосовують прилади, які називаються ергометрами. Відповідний розділ вимірювальної техніки називається ергометрією.

Прикладом ергометра служить гальмівний велосипед (велоергометр).

Через обід обертового колеса 1 перекинута сталева стрічка 2. Сила тертя між стрічкою та ободом колеса вимірюється

динамометром 3. Вся робота випробуваного витрачається на подолання сили тертя (іншими видами робіт нехтуємо). Помноживши довжину окружності колеса на силу тертя, знайдемо роботу, чинену при кожному обороті, а знаючи число обертів і час випробування, визначимо повну роботу і середню потужність.

Невагомість і перевантаження

Вага тіла дорівнює силі тяжіння лише тоді, коли це тіло рухається пря­молінійно й рівномірно або перебуває в стані спокою відносно вибраної системи відліку. Якщо тіло рухається з прискоренням, то його вага може бути і більшою, й меншою від сили тяжіння. Розглянемо найпростіший випадок.

У кабіні ліфта розміщується вантаж масою т (на мал. 17 показано лише підлогу ліфта). На вантаж діють сила тяжіння Т і реакція опори (підлоги) N. Ліфт, а отже, й вантаж рухаються вгору рівномірно й прямолінійно (відносно Землі). Отже, діючі на нього сили взаємно врівноважуються: N — Т = 0 (у проекції на вісь 0Z). звідки

N = Т = mg.

Як уже відомо, вага тіла завжди дорівнює реакції опори або підвісу. Отже, вага тіла

P = N = mq.      (1.32)

Ми одержали співвідношення (1.27).

Якщо ліфт опускається вертикально вниз із прискоренням а, то такого ж прискорення набуває й вантаж. За другим законом Ньютона  N-Т= — та (у проекції на вісь 0Z), звідки N=Т—та. Враховуючи, що сила тяжіння Т=mg, одержуємо:

Р= N = mg — та,     (1.33)

тобто вона менша від сили тяжіння на величи­ну та.

Коли ліфт опускається з прискоренням а = g, то, як видно з формули (1.33), вага тіла Р = 0: вантаж не діє на опору; він повністю “втратив свою вагу”, вини­кає стан невагомості. У стані невагомості реакція опори дорівнює нулю, й на тіло діє тільки сила всесвітнього тяжіння. Рух тіла під дією сили тяжіння — це є вільне падіння тіла. Отже, стан невагомості є стан вільного падіння тіла.

Для того щоб тіло стало невагомим, потрібно створити такі умови, за яких на це тіло не діяла б жодна інша сила, крім сили всесвітнього тяжіння. Саме такі умови й виникають на штучному супутнику Землі, коли він відокремлюється від ракети-носія й далі рухається за інерцією. На супутник діє лише сила всесвітньо­го тяжіння і він починає вільно падати на Землю. Але рухаючись за інерцією, він щосекунди віддаляється від Землі на таку саму відстань, на яку наближається до неї внаслідок вільного падіння. У результаті супутник рухається навколо Землі по замкнутій криволінійній траєкторії.

Людина народжується, формується й живе в умовах, коли на неї одночасно діють і сила тяжіння й реакція опори. Завдяки реакції опори ми відчуваємо силу тяжіння. У стані невагомості реакція опори зникає. Проте відсутність реакції опори зменшує майже до нуля фізичні навантаження на м’язи та внутрішні орга­ни людини. І тому в стані невагомості конче потрібні регулярні фізичні вправи, які компенсують відсутність реакції опори. З цією метою космонавти, які перебу­вають на орбіті, одягнені у спеціальні костюми, що створюють постійні додаткові навантаження на м’язи. Відсутність реакції опори протягом тривалого часу при­зводить до серйозних функціональних порушень в організмі людини й тварин.

Розглянемо тепер, якою буде вага вантажу, коли ліфт піднімається верти­кально вгору з прискоренням а. У цьому разі рівнодійна сил, що діють на вантаж,

N — Т = та, звідки N = Т + та. Отже, вага вантажу

Р = N = mg+ma, (1.34)

тобто вага вантажу більша за силу тяжіння на величину та.

Якщо а =g, то вага вантажу Р= 2mg — удвічі перевищує силу тяжіння. Число, яке показує, в скільки разів вага тіла більша за силу тяжіння, називається пере­вантаженням.

Якщо людина нерухома або рухається відносно Землі рівномірно й прямолі­нійно, то прискорення  а = 0 і в цьому разі перевантаження n = 1 — вага тіла дорівнює силі тяжіння. Якщо літак або ракета-носій рухаються з прискоренням а = 4g, то перевантаження       4g

                       n = g  +1 = 5. Людина без суттєвої небезпеки для життя здатна переносити 5-кратне перевантаження протягом 4—5 хв, відкинувшись на спинку сидіння. У положенні лежачи на животі або лежачи на спині, зігнувши ноги в колінах, людина здатна переносити без шкоди для здоров’я протягом кількох хвилин 10- і 14-кратні перевантаження відповідно.

Перевантаження негативно впливають на людський організм: уповільнюється кровообіг, відбувається зміщення очних яблук, знижується гострота зору й активність м’язів. Так, коли прискорення а = 5g (6-кратне перевантаження) і спрямоване вертикально вгору, вага крові стає настільки великою, що серце не в змозі пере­міщувати її до голови. Перед очима в людини виникає “чорна пелена” і вона втра­чає свідомість. Якщо прискорення а спрямоване в протилежний бік, то кров, на­впаки, припливає до голови, й перед очима людини виникає “червона пелена".

В організмі людини є спеціальний орган — вестибулярний апарат, який автоматично (рефлекторно) реєструє й передає інформацію в головний мозок про стан невагомості й перевантажень, яких зазнає людина. Вестибулярний апа­рат не вимірює й не порівнює сили тяжіння й ваги нашого тіла. Він безпосеред­ньо реагує на прискорення, яких набуває тіло людини в різних ситуаціях. При­скорений рух тіла, як ми бачили, змінює його вагу, порушується співвідношення між вагою тіла й силою тяжіння, а тому сигнал про появу прискорення сприй­мається як незвичний стан організму, до якого потрібно пристосуватися.

Вестибулярний апарат розміщений у внутрішньому вусі й складається з трьох напівколових каналів 1 (мал. 18) і порожнини невеликих розмірів — переддвер’я

2. Воно заповнене в’язкою рідиною — ендолімфою, в якій плавають невеличкі кристали вуглекислого й фосфорнокислого кальцію (отоліти). На внутрішніх стінках переддвер’я містяться чутливі нервові клітини.

Поки тіло людини перебуває в стані спокою або рівномірного й прямолінійно­го руху (прискорення а = 0, вага тіла дорівнює силі тяжіння), нервові клітини передають у головний мозок інформацію про те, що “все йде нормально”. Прискорений рух тіла спричинює й прискорене переміщення вестибулярного апарату.

Внаслідок інерції ендолімфа й отоліти, що пла­вають у ній, набувають прискорення з деяким запізненням і спричинюють додатковий тиск на нервові клітини, які передають у центральну нер­вову систему інформацію про раптову зміну швидкості й напряму руху ендолімфи.

Якщо швидкість ендолімфи періодично змінюється і за напрямом, і за величиною уп­родовж тривалого часу, наприклад, під час кач­ки корабля, організм деяких людей не може пристосуватися до такого незвичного станови­ща, й тоді виникає морська хвороба.

АКУСТИКА. ЗВУКОВІ МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ.

УЛЬТРАЗВУК У МЕДИЦИНІ

Звукові хвилі

Звук — коливання частинок пружного середовища, які поширюються у вигляді хвиль і сприймаються органами слуху людини (частота від 16 до 20000 Гц).

Звуки поділяють на музичні тони, шуми та звукові удари. Музичний звук — це складне коливання, яке можна розкласти на прості гармонійні коливання, частоти яких у ціле число разів більші за частоту основного тону. Тоном називається коливання зі сталою частотою, або з частотою, яка закономірно змінюється в часі.

Швидкість поширення звукових хвиль залежить від властивостей середовища. У повітрі швидкість звуку за нормальних умов становить 332 м/с. Під час зростання температури повітря швидкість звуку збільшується приблизно на 0,6 м/с на кожен градус. У тканинах людського організму швидкість поширення звуку становить приблизно 1500 м/с.

Фізичні характеристики звуку

Як фізичне явище, звук характеризується частотою, інтенсивністю (силою), звуковим тиском й акустичним спектром. Енергія, яка переноситься звуковою хвилею за одиницю часу через одиничну площу, перпендикулярну до напряму поширення хвиль, називають інтенсивністю (силою) звуку:

Звуковий тиск — ефективне значення тиску надлишкового над атмосферним, який утворюється в місцях згущення частинок середовища у процесі поширення хвилі.

Інтенсивність (сила) звуку пов’язана зі звуковим тиском співвідношенням:

де ρ — густина середовища, с — швидкість поширення хвилі. Добуток ρс називається звуковим опором (імпедансом).

Акустичний спектр — результат розкладання складного тону на прості гармонійні коливання з визначеними частотами та інтенсивністями. Спектр музичного звуку — лінійчатий, а шуму — суцільний. Коливання з найменшою частотою (v₀) у спектрі називають основним тоном, а усі інші — обертонами з частотами 2v₀, 3v₀ і т.д.  

Характеристики слухового відчуття

Тони, які сприймає вухо людини, відрізняються за висотою, тембром та Гучністю. Це суб’єктивні характеристики звуку.

Гучність звуку залежить від інтенсивності та частоти. Тони з різною частотою викликають якісно різні звукові відчуття. Якість звуку, яка визначається частотою його коливань, називається висотою тону; чим більша частота, тим вищий тон. Висота тону залежить від ступеня напруги голосових зв'язок, їх форми, довжини коливної частини.

Тембр звуку визначається його частотним складом, тобто залежить від кількості обертонів та їх інтенсивності. Тембр — це забарвлення звуку, яке створюється в порожнинах гортані, носа, грудей та в дихальному горлі. Кожна з цих порожнин діє як резонатор, підсилюючи характерні для рівної людини частоти, створюючи індивідуальний тембр.

Чутливість вуха характеризує його здатність до адаптації і залежить від частоти та інтенсивності (сили) звуку. Чутливість вуха людини максимальна в інтервалі частот 1000 — 3000 Гц і характеризу­ється порогом чутності.

Поріг чутності — мінімальна інтенсивність (сила) звуку при певній частоті, яка сприймається вухом людини. Для отологічно нормального слуху поріг чутності І₀=10^-12 Вт/м², якщо частота — 1 кГц, а відповідний звуковий тиск Р₀ = 2 • 10^-5 Па.

Інтенсивність звуку (звуковий тиск), за якої виникає у вусі людини відчуття болю, називають порогом больового відчуття.

I₆=10 Вт/м², P₆ = 63 Па .

Тоді відношення порогу больового відчуття до порогу чутності при частоті 1 кГц буде:

Це співвідношення визначає область чутності. Вона, як бачимо, має дуже широкі межі. Тому для зручності використовують логарифмічну шкалу звукових вимірювань. За нульовий рівень гучності прийнято рівень, що відповідає порогові чутності. Інтенсивність кожного наступного рівня більша від попереднього у 10 разів.

Рівнем інтенсивності називають логарифм відношення модуля інтенсивності до порогу чутності:

Аналогічно рівень звукового тиску буде:

Рівень інтенсивності виражають у белах. 1 Бел (Б) — одиниця рівня інтенсивності, яка відповідає зміні інтенсивності у 10 разів. На практиці використовують у 10 разів меншу одиницю, яка називається децибелом (1 дБ= 0,1 Б). Тоді:

Для фізіологічної оцінки гучності звуку вводять шкалу рівнів гучності. Рівень гучності — це відчуття тону 1 кГц рівнозвучного з даним. Якщо частота стала, то рівень гучності зв'язаний з рівнем інтенсивності психофізичним законом Вебера-Фехнера: Рівень гучності звуку прямо пропорційний логарифму відношення модуля інтенсивності даного звуку до інтенсивності цього звуку на порозі чутності. Якщо сила дії подразника зростає у геометричній прогресії, то відчуття звуку — в арифметичній:

Коефіцієнт k залежить від частоти та інтенсивності. Якщо частота звукової хвилі v = 1 кГц, то k=1. Тоді шкала рівнів гучності буде містити стільки ж децибел, скільки їх є у шкалі рівнів інтенсивності та рівнів звукового тиску. Децибели шкали рівнів гучності при = 1 кГц називають фонами.

Для вимірювання рівня гучності звуку його порівнюють з еталонним звуком при частоті 1 кГц. Криві рівної гучності (ізофони) - це лінії, що відображають залежність рівнів інтенсивності від частоти звуків, які сприймаються вухом людини як рівногучні зі звуком при частоті 1 кГц (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Криві рівної гучності (ізофони).

Гучність у кожному випадку визначається так; за допомогою звукового генератора одержують звук з частотою 1000 Гц, змінюють його інтенсивність доти, доки не виникне слухове відчуття, аналогічне до відчуття, викликаного досліджуваним звуком. Відрахована на приладі гучність у фонах (для частоти 1000 Гц) — це гучність досліджуваного звуку. Внаслідок втрати слуху крива порогу чутності буде розміщена вище, ніж для отологічно нормального слуху. Це пояснюється тим, що поріг чутності хворого відповідає більшому слуховому тиску (інтенсивності) звуку. Чим гірший слух, тим вищий поріг чутності. Різниця рівнів чутності в децибелах при патології та нормі називається втратою слуху.

Метод дослідження гостроти слуху пацієнта називається пороговою тональною аудіометрією. Для оцінювання втрати слуху будують аудіограму. Аудіограма — це графік, що відображає поріг чутності при різних частотах. Для зняття аудіограми використовують аудіометр.

Ефект Допплера. Використання в медицині.

Припустимо, що ми маємо джерело хвиль з частотою V_дж, та є спостерігач, який сприймає ці хвилі.

Ефект Допплера полягає у зміні частоти хвиль, які сприймає спостерігач, в наслідок відносного руху джерела хвиль і спостерігача:

V_cпост = V_дж (υ + υ_cпост)/( υ + υ_дж), де V_дж - частота, з якою генерує хвилі джерело;

V_cпост - частота, з якою сприймає ці хвилі спостерігач;

υ_cпост - швидкість, з якою рухається спостерігач;

υ_дж - швидкість, з якою рухається джерело хвиль;

υ - швидкість хвилі.

Знаки, які стоять у наведеній формулі зверху, відносяться до випадку, коли джерело і спостерігач рухаються один до одного. "Нижчі" знаки відносяться до випадку, коли джерело і спостерігач віддаляються один від одного.

Ефект Допплера має широке застосування в медицині для діагностики стану великих судин, це вимірювання швидкості руху крові у судинах та інших показників,

В великих судинах швидкість еритроцитів змінюється в залежності від їх розташування відносно осі: ближче до стінки судини еритроцити рухаються з меншою швидкістю, ближче до осі - з більшою. Таким чином, ми можемо вимірювати не тільки середню швидкість руху крові, а також і швидкість різних її шарів.

Широко відомий ультразвуковий метод визначення швидкості руху крові у судинах і відповідно до цього оцінка стану судин.

Нехай є технічна система з генератором і приймачем ультразвукових хвиль:

1 - еритроцит

V_ген - частота ультразвукового проміння від генератора, який попадає на еритроцит, що рухається з швидкістю υ_ер.

В наслідок ефекту Допплера маємо:

V_epiт =V_ген (υ + υ_ер)/υ, де υ_ер – швидкість еритроцита; υ - швидкість ультразвуку. Ультразвукова хвиля відбивається від еритроцита і попадає на приймач. Знову в наслідок ефекту Допплера маємо:

V_пp=V_epiт υ (υ - υ_ер)= [V_ген (υ - υ_ер) /υ ][ υ/(υ - υ_ер)=]- з останнього виразу легко вивести:

υ_ер =∆ V_д υ/(2 V_ген), де =∆ V_д = V_пр – V_ген  де ∆ V_д - називається Допплеровським зсувом частоти - вимірюється технічною системою, як і V_ген . Аналогічно за допомогою ефекту Доплера можна вимірювати швидкість руху клапанів і стінок серця – Доплеровська ехокордіографія.

Фізичні основи слуху

Приймачем звуку в людини є вухо. Механічна енергія звукової хвилі збуджує слухові рецептори і збудження через слуховий нерв доходить до кори головного мозку, де формуються звукові відчуття. Орган слуху людини складається з трьох частин: зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха (рис. 1.2). Зовнішнє і середнє вухо розділені барабанною перетинкою (1). У порожнині середнього вуха розміщені три слухові кісточки: молоточок (2), ковадло (3) та стременце (4), сполучені між собою та з барабанною перетинкою. Зовнішнє і середнє вухо складають звукопровідну частину слухового апарату людини. Звукові хвилі збираються вушною раковиною (5), поширюються вздовж слухового проходу (6), досягають барабанної перетинки. Власна (резонансна) частота коливань зовнішнього слухового проходу становить близько  3 кГц; це означає, що коефіцієнт підсилення інтенсивності звуків має максимальне значення саме для цієї частоти. Підсилення інтенсивності звуків на резонансній частоті помітно на частотно-пороговій кривій слуху і становить близько 10 дБ. Коливання барабанної перетинки дуже швидко затухають. Це затухання залежить від її пружності, яка змінюється під час скорочення або розслаблення м'язів перетинки, і тому не дає жодного спотворення форми звукової хвилі.

Коливання від барабанної перетинки передаються слуховими кісточками до середнього вуха. У середньому вусі разом з передачею звуку відбувається і наростання інтенсивності звукової хвилі.

Це пояснюється тим, що поверхня перетинки майже у 22 рази більша від поверхні стременця (площа перетинки становить 66-69,5 мм², має форму конуса з вершиною, яка спрямована у порожнину середнього вуха), і енергія звукової хвилі концентрується на площі майже у 22 рази меншій, ніж площа барабанної перетинки, завдяки чому відповідно зростає інтенсивність звуку. Крім того, слухові кісточки працюють як важіль, довге плече якого приблизно у 2,5 раза більше від короткого, внаслідок чого звукові коливання ще більше підсилюються та передаються у внутрішнє вухо — лабіринт.

Лабіринт — кісткова порожнина, заповнена ендолімфою, має завиток (7) та три напівкруглих канали (8), які утворюють вестибулярний апарат людини. У завитку розміщений кортієв орган у формі спіралі. Внутрішня порожнина завитка розділена двома мембранами на три частини. Товсту мембрану називають основною. На ній і розміщений кортієв орган. Поперек основної мембрани, добре натягнутої вздовж усього завитка, розміщено близько 24000 еластичних волокон різної довжини.

Коливання стременця викликають коливання ендолімфи, що оточує основну мембрану. Коливання ендолімфи передаються основній мембрані, разом з якою коливаються і усі волокна, причому, кожне з них резонує на коливання з певною частотою. Амплітуда коливань різних волокон при цьому неоднакова; вона максимальна в тих волоскових клітинах, частота власних коливань яких співпадає з частотою звуків, що сприймаються. Виникає резонанс. Цим пояснюється здатність вуха сприймати складний звук у цілому, хоча кожен окремо простий звук резонує з однією волосковою клітиною. Під час резонансу збуджуються закінчення слухового нерва, який і передає інформацію в мозок.

Існує ще одна можливість сприйняття звуку — через кістки черепа. Для прослуховування звуку таким шляхом кісткам черепа (зубам, чолу або кісточці за вухом) необхідно надати механічних коливань — звукових вібрацій. Це можна зробити, приклавши до одного з цих місць джерело вібрацій, наприклад, спеціальний кістковий телефон, ніжку камертона. Це кісткова провідність. При цьому способі сприйняття звукові вібрації досягають завитка і зумовлюють деформацію його частин, внаслідок чого відбувається зміщення текторальної мембрани. У результаті слухові рецептори зазнають такого ж подразнення, як і при звичайному сприйнятті звуку (при повітряній провідності).

Звукові методи діагностики

Робота серця, легенів та інших органів супроводжується звуковими явищами. Прослуховування цих звуків використовують у медицині для діагностики захворювань, а також для визначення меж розташування того чи іншого органу. Так прослуховують звуки, що виникають під час роботи серця, легенів; під час вдоху та видоху; у суглобах під час руху кісток; під час руху газів та рідин по кишківнику. Знаючи, якими повинні бути ці звуки при нормальному функціонуванні органів і тканин, можна визначити характер захворювання або пошкодження органа при тому чи іншому захворюванні.

Прослуховування і аналіз тонів та шумів, що виникають під час функціонування внутрішніх органів, називається аускультацією. Для прослуховування звуків використовують фонендоскоп (рис. 1.3).

Іншим методом звукового клінічного дослідження є перкусія.

Перкусія — це аналіз перкуторних звуків, що виникають при постукуванні молоточком по плесиметру або кінчиком зігнутого пальця однієї руки по фаланзі пальця другої руки, прикладеної до певної ділянки тіла хворого. При постукуванні резонують порожнини всередині організму, по-різному реагують на звук молоточка або пальця м’які, пружні, тверді та порожнисті органи. При ударі по пружних тканинах або тканинах, що оточують порожнини тіла, заповнені повітрям, внутрішній звук підсилюється і стає дзвінким (тимпанічним). Якщо черевна порожнина містить багато рідини (водянка), перкуторний звук буде коротким і глухим.

Добрий резонанс дають порожнини тіла, заповнені повітрям, кістки та еластичні перетинки (ясний звук).

Для діагностики серцевих захворювань використовують метод фонокардіографії (ФКГ). Цей метод полягає у графічній реєстрації тонів та шумів серця.

Втрату слуху досліджують методом аудіометрії.

Утворення голосу людини

Джерелом голосу людини є гортань з голосовими зв'язками, розмі­щеними на межі голосових щілин. Повітря з легенів викликає рух голосових зв'язок, а їх коливання спричинює зміну густини повітряного потоку; ця зміна поширюється у вигляді поздовжніх хвиль.

Ці коливання будуть згасаючими за рахунок енергії повітряного потоку (автоколивання). Висота звуку залежатиме від напруження голосових зв’язок, їх форми, довжини коливної частини і дещо від тиску повітряного потоку.

Інтенсивність звуку залежить від частоти та інтервалів коливань голосових зв'язок, а це, в свою чергу, залежить від тиску повітря, що виходить. Тембр голосу створюється в порожнинах глотки, рота, носа, в грудній порожнині і гортані. Ці порожнини діють як резонатори при утворенні звуку; вони, в залежності від об’єму та форми, підсилюють обертони з певними частотами і, таким чином, впливають на тембр голосу. Механізм розмови і співу однаковий, хоча вони сприймаються нами по-різному. Інтервал частот чоловічої розмови — 100—200 Гц, жіночих голосів — 150 — 300 Гц, а інтервал частот при співі 60—1600 Гц. Коефіцієнт корисної дії при утворенні голосу людини малий, лише 0,001 частина енергії переходить у звукову.

Ультразвук

Використання ультразвуку в медицині

Ультразвук — це механічні коливання з частотою, більшою від 20 кГц. Ультразвукові коливання поширюються у середовищі зі сталою швидкістю, рівною швидкості звуку, в основі генерації ультразвуку лежить зворотний п'єзоелектричний ефект і магнітострикція.

Під час проходження через речовину інтенсивність ультразвуку зменшується за експоненціальним законом. Ультразвук поглинається повітрям та іншими газами, менше рідинами і ще менше твердими тілами. Під час введення ультразвуку в тканину повітряний прошарок між датчиком (випромінювачем) і тілом людини необхідно заповнити водою або кремом для зменшення поглинання. Завдяки короткій довжині хвилі ультразвук можна сконцентрувати на малій ділянці.

У рідинах під впливом ультразвуку виникають змінні напруження стиску та розтягу. Вони перевищують сили, що втримують молекули, і тоді між частинками утворюються мікроскопічні порожнини (кавітація). Ці порожнини швидко закриваються, внаслідок чого виділяється значна енергія, яка може викликати іонізацію і дисоціацію оточуючих молекул. Поширюючись у середовищі, ультразвукова хвиля чинить тиск на перешкоди. У результаті тиску ультразвукової хвилі в рідині на межі рідина—повітря утворюється "фонтан".

У середовищі енергія хвилі втрачається внаслідок абсорбції. Ця енергія перетворюється в тепло і тому на межі двох різних середовищ (м'язи—кістки та ін.) виникає локальний нагрів.

Частинки (наприклад, мікроорганізми), що знаходяться в опроміненому ультразвуком середовищі, здійснюватимуть коливання разом з коливанням ультразвуку. Амплітуда коливань залежить від частоти та інтенсивності ультразвуку, а також від розмірів частинок і в'язкості середовища. За певних умов ці коливання зумовлюють рівномірний розподіл частинок у середовищі, або їх розпад. Цей ефект можна використати у фармації для виготовлення суспензій, емульсій, аерозолей і т.п.

Під впливом ультразвуку, подібно до дії іонізуючого випромінювання у водних розчинах, відбувається радіоліз води. Енергія, необхідна для цього, виділяється під час кавітації.

Ультразвук має бактерицидну дію, що використовують для стерилізації ліків та продуктів харчування, для виділення білків, бактерій.

При великих інтенсивностях переважає руйнівна дія ультразвуку, а при малих — поліпшується обмін речовин. Це пояснюється здатністю ультразвуку збільшувати інтенсивність дифузії, проникність клітинних мембран.

У терапії переважно використовують ультразвук з частотою 800 кГц та інтенсивністю 1 Вт/см². Для забезпечення контакту ділянку тіла змащують маслом і головним електродом здійснюють обертовий рух. Під час лікування головну роль відіграють теплова та механічна дія (мікромасаж).

Метод ультразвукової діагностики ґрунтується на тому, що здатність тканин поглинати ультразвук залежить від їхньої густини: здорова та хвора тканини мають різну густину, а тому й різну здатність до поглинання. У процесі діагностики, наприклад пухлини головного мозку, одну сторону черепа опромінюють ультразвуком, а на його протилежній стороні знаходиться приймач, який фіксує вихідне випромінювання. Переміщуючи джерело і приймач, на фотопапері отримаємо тіньове зображення пухлини, стороннього тіла. За такою методикою можна також досліджувати і серце. Інтенсивність ультразвуку, що проходить через серце, зазнає зміни у відповідності зі скороченнями серця, внаслідок зміни товщини шару, що поглинає ультразвук. Так реєструють ультразвукову кардіограму.

У травматології та ортопедії використовують ультразвукову "пилу" — це "ніж" з насічкою, якому надають коливань з частотою від 20 до 50 кГц. Зубці насічки рухаються з розмахом 80 мкм, вибираючи мікрочас­тинки кістки, і виконують філігранну, м'яку роботу.

Ультразвуком можна сполучати (зварювати) зламані кості під час операцій, скріплювати їх з пересадженою кістковою тканиною. Розтин займає в середньому 4 хвилини, зварювання — 1,5-2 хвилини.

Інфразвук, вібрації

Звуки з частотою, меншою від 16 Гц, називають інфразвуками. Інфразвук негативно діє на організм людини. У межах частот 2—15 Гц з інтенсивністю 105 дБ на 10% сповільнюється зорова рецепція. Інфразвук викликає головний біль, підвищує втомлюваність, знижує працездатність. Інфразвук з частотою 7 Гц негативно діє на серце.

З'ясувалося, що частота зміни біопотенціалів у слуховому нерві збігається з частотою діючого звуку. Це означає, що будь-яке коливання, що надходить в органи слуху, потрапляє і в мозок. Низькочастотні сигнали, ймовірно, змінюють нормальні ритми мозку і тому пригнічують психіку.

Вібрації — це коливання твердого тіла біля положення рівноваги, їх характеризують частотою й амплітудою. Коливання, які поширюються у тілі, зумовлюють у тканинах організму змінні напруження (стиск, розтяг, зсув, прогин, кручення). Внаслідок тривалої дії вібрацій порушуються фізіологічні функції, виникає "вібраційна хвороба" — судинні порушення (капілярний кровообіг), функціональні порушення центральної нервової системи, кісткові пошкодження, порушення функцій внутрішніх органів тощо.

Вивчаючи реакцію організму на силову дію, тіло людини розглядають як механічну систему, в якій маса ототожнюється з масою працюючих структур, а пружність — з пружністю м'язів (тіло масою m підвішене на пружині з коефіцієнтом пружності k). Якщо коливна система ізольована, то на неї діють лише внутрішні сили (сила інерції та пружна сила), тобто;

kх + mа=0,      1.6

де kх — пружна сила, а ma — сила інерції. Підставивши х і а будемо мати:

х= Asinωt, a = x = -ω²Asinωt,    

kAsinωt-mω²Asinωt= 0,       1.7

де k = mω², а

Це свідчить про те, що частота коливань системи, виведеної з рівноваги, залежить від k і m. Таку частоту називають власною. Будь-яка складна система (тіло людини) має багато власних частот і за певних умов (рівність частот власних і вимушених коливань — резонанс) деякі з цих частот можуть чинити істотну біологічну дію.

Якщо на коливну систему діє зовнішня періодична сила F= F_A sin ω t, то коливання будуть здійснюватись з частотою цієї сили. Якщо частота зовнішньої сили зрівнюється з частотою власних коливань системи, то настає резонанс (амплітуда різко зростає, виникає небезпека для міцності системи). Наприклад, резонансні коливання голови при частотах 8—27 Гц можуть стати причиною зменшення гостроти зору внаслідок зміщення зображення об'єкта відносно сітківки ока. При дослідженні вібрацій, зумовлених зовнішніми механічними збуреннями, тіло людини розглядають як систему механічних елементів, які мають інерційні, пружні та демпферуючі властивості. Вид і характер рівнянь, які описують коливальний рух тіла людини та окремих його частин, виводяться з основних фізичних законів коливальних явищ. Створення ефективних систем для віброізоляції людини вимагає врахування динамічних характеристик її тіла у цілому, а іноді й окремих його сегментів. Основні резонансні частоти тіла людини є меншими від 20 Гц. Відповідно слід підбирати і власну частоту системи віброізоляцій, щоб статичне зміщення людини було невеликим (наприклад, сидіння оператора).

Для людей різних спеціальностей, де спостерігається дія вібрацій, необхідно також враховувати параметри, що характеризують функціональний стан людини і характер її механічних та фізіологічних реакцій на вібраційне збудження.

Запам'ятайте

1. Звук — коливання частинок пружного середовища, які поширюються у виді хвиль і сприймаються органами слуху людини (частота у межах 16 Гц — 20 кГц).

2. Фізичними (об'єктивними) характеристиками звуку є інтенсивність (сила), частота, акустичний спектр, звуковий тиск.

3. Характеристиками слухового відчуття (суб’єктивними) є гучність, висота і тембр. Поріг чутності (при V = 1 кГц) чисельно дорівнює I₀ = 10^-12 Вт/м², поріг больового відчуття —          I₆ = 10 Вт/м²,

4. Закон Вебера-Фехнера. Якщо сила дії подразника зростає у геометричній прогресії, то сприйняття звуку — в арифметичній:

5. Порогова тональна аудіометрія — це метод визначення гостроти слуху.

6. Аудіограма — графік, який відображає поріг чутності при різних частотах. Втрата слуху — це різниця рівнів гучності в децибелах між нормою та патологією.

7. Звукові методи діагностики — це аускультація, перкусія, фоно­кардіографія.

8. Ультразвук — це коливання з частотою, більшою від 20 кГц.

9. Дія ультразвуку на біологічні об'єкти — механічна, хімічна, теплова. У медицині використовують ультразвук з інтенсивністю до 3 Вт/см². Ультразвук малої інтенсивності використовують для діагностики (ехо-метод). Цей метод ґрунтується на відбиванні ультразвукових хвиль від неоднорідностей у середовищі.

Ультразвук середньої інтенсивності використовують у фізіотерапії, а великої — в хірургії для руйнування пухлин, розтину та сполучення кісткової тканини.